Леся Українка - Форум
МАНАХОВ net
Добро Пожаловать
[ Новые сообщения · Участники · Правила форума · Поиск · RSS ]
Страница 1 из 3123»
Форум » ПОЭЗИЯ » Стихи » Леся Українка
Леся Українка
IvManДата: Вторник, 11.09.2012, 21:41 | Сообщение # 1
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 2434
Репутация: 0
Статус: Offline
book Вірші Лесі Українки
 
IvManДата: Вторник, 11.09.2012, 21:46 | Сообщение # 2
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 2434
Репутация: 0
Статус: Offline
* Колискова *



Місяць яснесенький
Промінь тихесенький
Кинув до нас.
Спи ж ти малесенький,
Пізній бо час

Любо ти спатимеш,
Поки не знатимеш,
Що то печаль;
Хутко прийматимеш
Лихо та жаль.
Колискова

Місяць яснесенький
Промінь тихесенький
Кинув до нас.
Спи ж ти малесенький,
Пізній бо час

Любо ти спатимеш,
Поки не знатимеш,
Що то печаль;
Хутко прийматимеш
Лихо та жаль.

Тяжка годинонько!
Гірка хвилинонько!
Лихо не спить…
Леле, дитинонько!
Жить — сльози лить.

Сором хилитися,
Долі коритися!
Час твій прийде
З долею битися,—
Сон пропаде…

Місяць яснесенький
Промінь тихесенький
Кинув до нас…
Спи ж ти, малесенький,
Поки є час!

***********

* Леся Українка *
 
IvManДата: Вторник, 11.09.2012, 21:49 | Сообщение # 3
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 2434
Репутация: 0
Статус: Offline
* СОNТRА SРЕМ SРЕRО! *



Без надії сподіваюсь! (Лат.)

Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть - і настане
Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем'яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.

В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей -
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.

Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!

* Леся Українка *
 
IvManДата: Вторник, 11.09.2012, 21:50 | Сообщение # 4
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 2434
Репутация: 0
Статус: Offline
* Знов весна, і знов надії *



Знов весна, і знов надії
В серці хворім оживають,
Знов мене колишуть мрії,
Сни про щастя навівають.

Весно красна! Любі мрії!
Сни мої щасливі!
Я люблю вас, хоч і знаю,
Що ви всі зрадливі…

* Леся Українка *
 
IvManДата: Вторник, 11.09.2012, 21:52 | Сообщение # 5
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 2434
Репутация: 0
Статус: Offline
* Як дитиною, бувало... *



Як дитиною, бувало,
Упаду собі на лихо,
То хоч в серце біль доходив,
Я собі вставала тихо.

«Що, болить?» — мене питали,
Але я не признавалась —
Я була малою горда,—
Щоб не плакать, я сміялась.

А тепер, коли для мене
Жартом злим кінчиться драма
І от-от зірватись має
Гостра, злобна епіграма,—

Безпощадній зброї сміху
Я боюся піддаватись,
І, забувши давню гордість,
Плачу я, щоб не сміятись.

* Леся Українка *
 
IvManДата: Вторник, 11.09.2012, 21:54 | Сообщение # 6
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 2434
Репутация: 0
Статус: Offline
* Хто вам сказав, що я слабка... *



Хто вам сказав, що я слабка,
що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука
чи пісня й думка кволі?

Ви чули, раз я завела
жалі та голосіння, –
то ж була буря весняна,
а не сльота осіння.

А восени… Яка журба,
чи хто цвіте, чи в'яне,
тоді й плакучая верба
злото-багряна стане.

Коли ж суворая зима
покриє барви й квіти –
на гробі їх вона сама
розсипле самоцвіти.

* Леся Українка *
 
IvManДата: Вторник, 11.09.2012, 21:55 | Сообщение # 7
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 2434
Репутация: 0
Статус: Offline
* Тиша Морська *



В час гарячий полудневий
Виглядаю у вiконце:
Ясне небо, ясне море,
Яснi хмарки, ясне сонце.

Певно, се країна свiтла
Та злотистої блакитi,
Певно, тут не чули зроду,
Що бува негода в свiтi!

Тиша в морi… педве-ледве
Колихає море хвилi;
Не колишуться од вiтру
На човнах вiтрила бiлi.

З тихим плескотом на берег
Рине хвилечка перлиста;
Править хтось малим човенцем,
В'ється стежечка злотиста.

Править хтось малим човенцем,
Стиха весла пiдiймає,
I здається, що з весельця
Щире золото спадає.

Як би я тепер хотiла
У мале човенце сiсти
I далеко на схiд сонця
Золотим шляхом поплисти!

Попливла б я на схiд сонця,
А вiд сходу до заходу,
Тим шляхом, що проложило
Ясне сонце через воду.

Не страшнi для мене вiтри,
Нi пiдводнй камiння, —
Я про них би й не згадала
В краю вiчного промiння...

* Леся Українка *
 
IvManДата: Вторник, 11.09.2012, 21:56 | Сообщение # 8
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 2434
Репутация: 0
Статус: Offline
* Калина *



Козак умирає, дівчинонька плаче:
"Візьми ж мене в сиру землю з собою, козаче!"
– Ой, коли ж ти справді вірная дівчина,
Буде з тебе на могилі хороша калина.
"Ой, що ж тобі, милий, з того за потіха,
Щоб я мала червоніти серед мого лиха?
Ой, що ж тобі, милий, з того за відрада,
Щоб я мала процвітати, як мені досада?
Чи то ж тобі стане миліш домовина,
Як я буду зеленіти – німа деревина?"
– Як упадуть роси на ранні покоси,
То не в мою домовину, а на твої коси,
Як припече сонце веснянії квіти,
Хай не в'ялить моїх костей, тільки твої віти.
Ой, так не затужить і рідная ненька,
Як ти, моя калинонько, моя жалібненька…
Ой, ще ж над миленьким не зросла й травиця,
Як вже стала калиною мила-жалібниця.
Дивуються люди і малії діти,
Що такої пригодоньки не видали в світі:
"Чия то могила в полі при дорозі,
Що над нею калинонька цвіте на морозі,
Що на тій калині листя кучеряві,
А між цвітом білесеньким ягідки криваві".
Шуміла калина листом зелененьким:
"Ой, що ж се я німа стою над моїм миленьким?
Поки ніж не крає, дерево не грає.
А хто вріже глибоченько, тому заспіває.
А хто вріже гілку, заграє в сопілку,
То той собі в серце пустить калинову стрілку".

* Леся Українка *
 
IvManДата: Вторник, 11.09.2012, 21:58 | Сообщение # 9
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 2434
Репутация: 0
Статус: Offline
* Досвітні огні *



Ніч темна людей всіх потомлених скрила
Під чорні, широкії крила.
Погасли вечірні огні;
Усі спочивають у сні.
Всіх владарка ніч покорила.
Хто спить, хто не спить, – покорись темній силі.
Щасливий, хто сни має милі!
Від мене сон милий тіка…
Навколо темнота тяжка,
Навколо все спить, як в могилі.
Привиддя лихі мені душу гнітили,
Повстати ж не мала я сили…
Зненацька проміння ясне
Од сну пробудило мене, –
Досвітні огні засвітили!
Досвітні огні, переможні, урочі,
Прорізали темряву ночі,
Ще сонячні промені сплять, –
Досвітні огні вже горять.
То світять їх люди робочі.
Вставай, хто живий, в кого думка повстала!
Година для праці настала!
Не бійся досвітньої мли, –
Досвітній огонь запали,
Коли ще зоря не заграла.

* Леся Українка *
 
IvManДата: Вторник, 11.09.2012, 22:21 | Сообщение # 10
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 2434
Репутация: 0
Статус: Offline
* Русалка *



1
Коло річки, у садочку
Маленька хатина, –
У хатині чорнобрива
Молода дівчина.
Щовечора, як зіронька
До місяця сходить,
Молодая дівчинонька
В садочок виходить.
Тож виходить сама з хати
У ясную нічку, –
А тим часом козаченько
Перепливе річку,
Як приверне к бережечку,
Човничок прив'яже, –
Уклониться дівчиноньці,
"Добривечір" скаже.
По садочку собі ходять,
За руки візьмуться,
Розмовляють та радяться,
Коли поберуться.
"Ой коли ж ми поберемось,
Дівчинонько-роже?" –
"Уосени, козаченьку,
Як бог нам поможе!.."
У коханій розмовоньці
Швидко ніч проходить,
Блідне місяць, гаснуть зорі,
І сонечко сходить…
Сіда хлопець у свій човник
Та бере весельце;
Стиснув ручку, махнув веслом:
"Прощай, Ксеню, серце!"

2
Осінь надходить, літо минає,
Вже ж за дівчину козак не дбає.
Вже старостоньки скрізь походжають,
Ксенину ж хату вони минають.
Йдуть до сусіда в новую хату, –
Сватають в його дочку багату!..
Чує Оксеня смутну новину, –
Що свата милий іншу дівчину;
Уже сьогодні їх заручають,
А через тиждень і повінчають…
Наче байдужа дівчина ходить, –
Вийде ж в садочок та й сльози ронить.
Рушнички шиті лежать у скрині,
Вже не клопочуть вони дівчини!
В журбі та в тузі тиждень минає,
По селу ж ходить та "молодая",
У кожду хату вона вступає,
На дівич-вечір дружок збирає,
І до Оксені заходить в хату, –
Тож на весілля її прохати:
"Прошу, сестрице, тебе, голубко,
За старшу дружку до мене, любко!" –
"Не можу, серце!.. я б і радніша;
За дружку в тебе хай стане інша".
"Отак, сестрице! отак мовляєш!
Певне, мене ти більш не кохаєш!" –
"Не гнівайсь, серце, за мої речі…
Прийду сьогодні на дівич-вечір!
Тебе, сестрице, я не забуду, –
За старшу дружку у тебе буду".
(Згодилась, прийде, хоч тяжко дуже.
Вдасть перед милим, що їй байдуже).
Йде молодая весела з хати, –
Смутна Оксеня випроводжати…

3
У суботу в молодої
Та великий збір,
То ж сходяться подруженьки
До неї у двір.
За столом вже молодая
Сіла на посад,
На лавочках всі дружечки
Посідали вряд.
Старша дружка жалібної
Почина співать, –
Виспівує і на очах
Слізоньки тремтять.
"Червоная калинонька,
А біленький цвіт;
Ой чи не жаль тобі, Галю,
Молоденьких літ?.."
"Ой час-пора, отець-мати,
Поблагословить,
Ой час-пора молоденькій
Та гіллячко звить!"
І гіллячко, і віночок
Вже вити пора,
А іще ж то барвіночку
Для вінка нема.
Старша дружка по барвінок
Додому піде,
Бо кращого барвіночку
Немає ніде.
Пішла з жалем дівчинонька
Та у свій садок,
Щоб нарвати барвіночку
Іншій на вінок;
Рвучи його, журливую
Пісеньку співа,
За сльозами ледве може
Вимовлять слова:
"Барвіночку мій хрещатий,
Зелений, дрібний,
Ой, я ж тебе викохала,
Хороший, рясний!
Я ж садила, поливала
Тебе навесні,
Я ж думала, на віночок
Здасися мені!
Здався тепер, барвіночку,
Не мені, другій, –
Бодай би зсох, бодай зов'яв,
Барвіночку мій!.."
Тож нарвала барвіночку,
Віночок звила,
Походила по садочку,
Над річку пішла.
Подивилась у водицю
На личко своє,
Тихо, тихо промовила:
"Горенько ж моє!
Вродо моя хорошая,
Нащо ти цвітеш?
Без доленьки на сім світі
Марне пропадеш!
Нема щастя, нема долі,
Лиш врода сама…
І кохання зневажене,
Дружини нема!
Забув мене мій миленький,
Іншу полюбив,
І навіки мою долю
Та й занапастив!
То ж він завтра із другою
Піде під вінець…
А я собі під водою
Знайду вже кінець!"
Промовила теє слово,
Стала на горбок…
Нема, нема дівчиноньки,
Лиш плавле вінок.

4
Вже ж минуло з того часу
Аж три довгі роки,
Як втопилась дівчинонька
У річці глибокій.
Гуля всюди тая слава,
Та вже перестала,
А дівчина під водою
Русалкою стала.
Та не має русалонька
І там супокою:
Не втопила свого лиха
Навіть під водою!
Чи таночок з русалками
При місяцю водить,
То все їй той козаченько
З мислоньків не сходить.
Або сяде, чеше коси
У темному гаю,
Її ж думка круг хатини
Милого витає.
Всі русалки, мов рибоньки,
Веселії грають,
А у неї завжди хмари
Чоло укривають.
Тільки ж то їй і розваги,
Як молодик зійде, –
Проти хати миленького
На бережок вийде;
Вийде, ходить по бережку,
Тихенько співає,
Чи не вийде милий з хати, –
Усе виглядає.
А як зайде місяченько,
Почина світати, –
Тихо пливе русалонька
В підводні палати.

5
Як навесні починає
Крига розтавати,
Збираються русалоньки
До моря гуляти.
Пливе з ними і дівчина
Гуляти до моря, –
У чужий край, у далекий,
Тікати од горя…
Не втече пак! ніщо її
Вже не розважає,
Навіть і там, в чудовому
Південному краю.
Її сестри на дні моря
По пісочку ходять
Шукать перлів та коралів,
І таночки водять.
Веселії, безжурнії
Ті легкі таночки!
То граються із рибками,
То роблять віночки;
Вона ж сидить геть окремо,
До їх не вступає,
Та безкраї свої думки
Думає, гадає.
Дожидає, коли з того
Хорошого краю
Повернуться русалоньки
До рідного гаю.
Діждалася, вертаються
Русалки додому
В темну нічку, серед бурі,
Блискавиці й грому.
Та й у серці в русалоньки
Спокою немає, –
І грім отой немов її
Трохи розважає.
Вернулася, а тим часом
Вже й літо настало,
А там жнива, бо і жито
Поспівати стало.
І виходить русалонька
В поле виглядати,
Чи не вийде її милий
На лан жита жати.
Вийшов милий з дружиною
На лан жито жати,
І дитинку під копою
Положили спати;
А сами серпи побрали
І постать займають,
Та вдвох собі лагідненько,
Любо розмовляють.
Русалонька на ту пару
Тільки подивилась,
Змінилася у личеньку,
За серце схопилась;
Потім знову подивилась,
Промовила тихо:
"Побрався ти, козаченьку,
Та на своє лихо!
Не завжди там буде щастя,
Де твоя хатина, –
Зостануться сиротами
Жінка і дитина!
Будеш знати, козаченьку,
Як русалка любить,
Скоро ж тебе те кохання
З сього світу згубить!"
Те мовляла, одпливала
У свої палати
І милого не ходила
Більше виглядати…

6
Стала слава на все село,
Стали поговори, –
Все за того козаченька,
Що чорнії брови.
Ой казали, говорили
По всім селі люде:
"Та вже з того козаченька
Нічого не буде!
Як день божий, смутний ходить
Та думку гадає,
Та щоночі йде над річку,
До темного гаю".
Славлять люди – і дружина
Журиться, бо знає,
Чого милий у гай темний
Щораз доходжає.
То в гай ходить, то в садочок,
Де жила дівчина;
Бачить мила й знає добре,
Чия то причина…
Не вважає козаченько
На ті поговори,
В його серці туга в'ється
Та лютує горе.
Пішов якось у садочок
У місячну нічку,
Походив там коло хати,
Потім в гай над річку.
Пішов, ходить бережечком
Та думку гадає,
Все дивиться на річеньку,
Очей не спускає.
В той час вийшла русалонька
Трохи погуляти,
Потім сіла коло річки
Косоньку чесати;
Побачила козаченька,
Неначе зраділа,
Усміхнулась, – лиш на личку
Щось дуже збіліла.
Ходить смутний козаченько
Та думку гадає,
А русалка чеше коси
Та пісню співає:
"Любий козаче, чого ти ходиш
Смутний по темному гаю?
Слухай, козаче, пісню русалки, –
Тож я для тебе співаю!
Ой чи забув ти, серце-козаче,
Пісню, що мила співала?
Ой чи забув ти тую дівчину,
Що тебе вірно кохала?
Коли забув ти, – чого ж ти ходиш,
Дивишся пильно у воду?
Наче шукаєш у тій водиці
Згублену милую вроду!
Ох не забув ти, серце-козаче,
Пісні, що мила співала!
Ой не забув же тої дівчини,
Котра так щиро кохала!..
Як не забув ти, – ходи до мене!
Я твоя першая мила!
Зраду забуду, любити буду
Тебе, як перше любила!
Я вже не тая, що була перше
(Лиш не забула кохати!), –
Я вже русалка – і під водою
Маю осяйні палати.
В мене палати кращі од царських,
Із дорогого кришталю,
В мене віночок з чистого злота,
З перлів дрібних та коралю:
Все те для тебе дам я, козаче,
Тії палати й віночок,
Всіх зберу подруг, будем для тебе
Легкий водити таночок.
Любий козаче, йди ж ти до мене!
Я твоя першая мила,
Зраду забуду, любити буду
Тебе, як перше любила!"
Козак слуха тую пісню,
Слуха, умліває, –
А русалонька до нього
Руки простягає.
Біжить милий до русалки,
Та й не добігає,
Бо із річки – русалочок
Юрба випливає;
Обступили козаченька,
В гаю залунало, –
Наче крик, неначе регіт, –
Далі тихо стало…
Тихо, тихо з неба світить
Промінь місяченька,
Сидить тая русалонька
Біля козаченька.
Похолонув козаченько,
Не чує, не баче,
Як над ним його кохана
Вбивається, плаче:
"Чи се ж тії карі очі,
Що я цілувала,
Чи се ж теє біле личко,
Що я милувала?
Ой чи се ж той козаченько,
Що я виглядала?
Вже ж не гляне він на мене, –
Дарма виглядати!
Вже ж моєму миленькому
Світу не видати!
Не озветься до своєї
Любої дівчини –
Він німий лежить, холодний
З моєї причини.
Ой забула б я, мій милий,
І горе, і зраду,
Лиш устав би ти до мене,
Дав мені пораду!
Нещаслива годинонько,
Що ж я наробила?
Ой нащо ж я свою долю
Та й занапастила!"
І знов тихо, з неба світить
Промінь місяченька.
Ломить руки русалонька
Біля козаченька.


* Леся Українка *
 
IvManДата: Вторник, 11.09.2012, 22:24 | Сообщение # 11
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 2434
Репутация: 0
Статус: Offline
* Жіночий портрет *



Ти чесна жінка, ти не продаєш
своєї вроди й пестощів за гроші,
нещирих поцілунків не даєш
за лакомство нещасне, за розкоші.
Ти горда жінка, ти не увійшла
в кубельце, звите дружніми руками,
найтяжчу працю ти собі взяла,
несеш мовчазно довгими роками.
Ти добра жінка, слів терпких нема
у тебе для таких, що "впали низько",
хоч злидні перетерпіла й сама,
хоч і тобі була спокуса близька.
А ти не впала. Чом же ти чола
не можеш гордо зняти перед тими,
що продають себе задля срібла,
ганяючись за примхами пустими?
Ти щира жінка. Тим своє чоло
ти хилиш низько, про таких згадавши,
що продаються; знаєш, як було
їм гірко й солодко, в неволю впавши.
Бо продалась і ти. Не за срібло
і не за ласощі, не за дарунки,
але за те пестливеє тепло,
за любі речі та за поцілунки…
Се ж голод серця гнав тебе за тим,
у кого в очах діаманти ясні,
чий сміх тобі здавався золотим,
а кучері були, мов грона рясні.
Не тіло ти, а душу продала,
свій хист і розум віддала в неволю,
у каторгу довічну завдала, –
і гірко й солодко тобі до болю.


* Леся Українка *
 
IvManДата: Вторник, 11.12.2012, 21:42 | Сообщение # 12
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 2434
Репутация: 0
Статус: Offline
* Хвилини *


Якби мої думи німії
Та піснею стали без слова.
Тоді б вони більше сказали,
Ніж вся отся довга розмова.
Якби мої думи німії
На струни проречисті впали,
Зайшлись би плачем мої струни
І сміхом дитячим заграли.
Мов хвиля морська в ясну бурю,
І темна, й блискуча, й раптова,
І сонцеві рідна, й безодні,
Була б моя пісня без слова.
Важкі побережнії скелі
Зрива переможнеє море;
Невже переможная пісня
Важкого жалю не поборе?
Невже моя пісня не хвиля?
Ой леле! Даремні питання…
Німі мої думи, а руки
Дають лиш німії стискання…
***********

* Леся Українка *
 
IvManДата: Вторник, 11.12.2012, 21:44 | Сообщение # 13
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 2434
Репутация: 0
Статус: Offline
* Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти *


Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти,
Так міцно, щільно, і закрить од світа,
Я не боюсь тобі життя одняти,
Ти будеш мов руїна, листом вкрита, —
Плющ їй дає життя, він обіймає,
Боронить від негоди стіну голу,
Але й руїна стало так тримає
Товариша, аби не впав додолу.
Їм добре так удвох, — як нам з тобою, —
А прийде час розсипатись руїні, —
Нехай вона плюща сховає під собою.
Навіщо здався плющ у самотині?
Хіба на те, аби валятись долі
Пораненим, пошарпаним, без сили
Чи з розпачу повитись на тополі
І статися для неї гірш могили?
***********

* Леся Українка *
 
IvManДата: Вторник, 11.12.2012, 21:46 | Сообщение # 14
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 2434
Репутация: 0
Статус: Offline
* Нічка тиха і темна була *


Я стояла, мій друже, з тобою;
Я дивилась на тебе з журбою,
Нічка тиха і темна була.
Вітер сумно зітхав у саду.
Ти співав, я мовчазна сиділа,
Пісня в серці у мене бриніла;
Вітер сумно зітхав у саду…
Спалахнула далека зірниця,
Ох, яка мене туга взяла!
Серце гострим ножем пройняла…
Спалахнула далека зірниця…!
***********

* Леся Українка *
 
IvManДата: Вторник, 11.12.2012, 21:48 | Сообщение # 15
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 2434
Репутация: 0
Статус: Offline
* НЕХАЙ *


Так, ми раби немає гірших в світі!
Феллаги, парії щасливіші від нас.
Бо в них і розум, і думки сповиті,
А в нас вогонь Тітана ще не згас.
Ми паралітики з блискучими очима.
Великі духом, силою малі.
Орлині крила чуєм за плечима.
Сами ж кайданами прикуті до землі.
Ми навіть власної не маєм хати.
Усе одкрите в нас тюремним ключарам:
Не нам, обідраним невільникам казати
Речення гордеє "Мій дом — мій храм!
Народ наш, мов дитя сліпеє зроду.
Ніколи світа-сонця не видав.
За ворогів іде в огонь і в воду.
Катам своїх поводарів оддав.
Одвага наша — меч, политий кров'ю.
Брязчить у піхвах, ржа його взяла.
Чия рука, порушена любов'ю.
Той меч із піхви видобуть здола?
Нехай же ми раби, невільники продажні.
Без сорому, без чести — хай же так!
А хто ж були ті вояки одважні,
Що їх зібрав під прапор свій Спартак?

***********

* Леся Українка *
 
Форум » ПОЭЗИЯ » Стихи » Леся Українка
Страница 1 из 3123»
Поиск:

Copyright MyCorp © 2016 Создать бесплатный сайт с uCoz