Леся Українка - Страница 2 - Форум
МАНАХОВ net
Добро Пожаловать
[ Новые сообщения · Участники · Правила форума · Поиск · RSS ]
Страница 2 из 3«123»
Форум » ПОЭЗИЯ » Стихи » Леся Українка
Леся Українка
IvManДата: Вторник, 11.09.2012, 21:41 | Сообщение # 1
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 2434
Репутация: 0
Статус: Offline
book Вірші Лесі Українки
 
IvManДата: Вторник, 11.12.2012, 21:50 | Сообщение # 16
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 2434
Репутация: 0
Статус: Offline
* Коли дивлюсь глибоко в любі очі *


I
Коли дивлюсь глибоко в любі очі,
в душі цвітуть якісь квітки урочі,
в душі квітки і зорі золотії,
а на устах слова, але не тії,
усе не ті, що мріються мені,
коли вночі лежу я у півсні.
Либонь, тих слів немає в жодній мові,
та цілий світ живе у кожнім слова,
і плачу я й сміюсь, тремчу і млію,
та вголос слів тих вимовить не вмію…

II

Якби мені достати струн живих,
якби той хист мені, щоб грать на них,
потужну пісню я б на струнах грала,
нехай би скарби всі вона зібрала,
ті скарби, що лежать в душі на дні,
ті скарби, що й для мене таємні,
та мріється, що так вони коштовні,
як ті слова, що вголос невимовні.

III

Якби я всіми барвами владала,
то я б на барву барву накладала
і малювала б щирим самоцвітом,
отак, як сонечко пречисте літом,
домовили б пророчистії руки,
чого домовить не здолали гуки.
І знав би ти, що є в душі моїй…
Ох, барв, і струн, і слів бракує їй…
І те, що в ній цвіте весною таємною,
либонь, умре, загине враз зо мною.
***********

* Леся Українка *
 
IvManДата: Вторник, 11.12.2012, 21:55 | Сообщение # 17
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 2434
Репутация: 0
Статус: Offline
* Де тії струни, де голос потужний *


Де тії струни, де голос потужний,
де теє слово крилате,
щоб заспівали про се лихо
щастям і горем багате?

Щоб понесли все приховане в мурах
геть на просторі майдани,
щоб переклали на людськую мову
пісню, що дзвонять кайдани?

Єрусалим мав свого Єремію,
що голосив серед поля;
чом же свого Єремії не має
наша зруйнована воля?

Полум'ям вічним на жах всім нащадкам
Дантове пекло палає;
пекло страшніше горить в нашім краю, -
чом же в нас Данта немає?

Гей, блискавице, громова сестрице,
де ти? Розбий злії чари!
Хай ми хоч раз заговоримо громом
так, як веснянії хмари!
***********

* Леся Українка *
 
IvManДата: Вторник, 11.12.2012, 21:57 | Сообщение # 18
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 2434
Репутация: 0
Статус: Offline
* Знов весна, і знов надії *


Знов весна, і знов надії
В серці хворім оживають,
Знов мене колишуть мрії,
Сни про щастя навівають.

Весно красна! Любі мрії!
Сни мої щасливі!
Я люблю вас, хоч і знаю,
Що ви всі зрадливі…
***********

* Леся Українка *
 
IvManДата: Вторник, 11.12.2012, 21:59 | Сообщение # 19
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 2434
Репутация: 0
Статус: Offline
* Східна мелодія *


Гори багрянцем кривавим спалахнули,
З промiнням сонця захiдним прощаючись, —
Так моє серце жалем загорiлося,
З милим, коханим моїм розлучаючись.

Геть понад морем, над хвилями синiми
В'ються, не спиняться чаєчки бiлi.
Де тебе мають шукати на безвiстi,
Милий мiй, думи мої бистрокрилiї?

В себе на вежi вогонь запaлила я,
Любий, твого ворiття дожидаючись,
Хай вiн просвiтить по морю дорiженьку,
Щоб не зблудив ти, з чужини вертаючись.

Свiте мiй! буду тебе дожидатися,
В чорну, смутну фереджiю* повитая,
I посаджу кипарисову гiлочку,
Буде щодня вона слiзьми политая.

А як повернешся, я покажу тобi
Той кипарис мiй в садочку квiтчастому,
Здiйметься вiн над всiма мiнаретами
В краї сьому, на мечетi багатому.
***********

* Леся Українка *
 
IvManДата: Вторник, 11.12.2012, 22:01 | Сообщение # 20
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 2434
Репутация: 0
Статус: Offline
* Забута тінь *


Суворий Дант, вигнанець флорентійський,

Встає із темряви часів середньовічних.

Як ті часи, такі й його пісні,

Він їх знайшов в містичнім темнім лісі,

Серед хаосу дивовижних марищ.

Чий дух одважився б іти за ним блукати

По тій діброві, якби там між терням

Квітки барвисті вічні не цвіли?

Зібрав співець мистецькою рукою

Оті квітки і сплів їx у вінок,

Скупав його в таємних водах Стіксу,

Скропив його небесною росою

І положив на раннюю могилу

Вродливій Беатріче Портінарі,

Що раз колись до нього усміхнулась,

А в другий раз пройшла, не глянувши на нього,

А в третій раз на неї він дивився,

Коли вона в труні лежала нерухома.

Вона була для нього наче сонце,

Що світло, радощі й життя дає,

Не знаючи, кому дає ті дари.

І хоч зайшло те сонце променисте,

Він не забув його ні в темряві понурій,

Ані при хатньому багатті привітному,

Ні на землі, ні в пеклі, ні в раю

Він не забув своєї Беатріче.

Вона одна в піснях його панує,

Бо в тій країні, де він жив душею,

Він іншої дружини не знайшов.

Він заквітчав її вінцем такої слави,

Якою ні одна з жінок ще не пишалась.

Безсмертна пара Данте й Беатріче,

Потужна смерть не розлучила їх.

Навіщо ж ти, фантазіє химерна,

Мені показуєш якусь убогу постать,

Що стала поміж їх, немов тремтяча тінь,

Мов сон зомлілої людини, – невиразна?

Нема на ній вінця, ні ореолу,

Її обличчя вкрите покривалом,

Немов густим туманом. Хто вона?

Тож ні один співець її не вславив

І ні один митець не змалював;

Десь там, на дні історії, глибоко

Лежить про неї спогад. Хто вона?

Се жінка Дантова. Другого ймення

Від неї не зосталось, так, мов зроду

Вона не мала власного імення.

Ся жінка не була провідною зорею,

Вона, як вірна тінь, пішла за тим,

Хто був проводарем "Італії нещасній".

Вона ділила з ним твердий вигнання хліб,

Вона йому багаття розпалила

Серед хужої хати. І не раз

Його рука, шукаючи опори,

Спиралась на її плече, запевне;

Їй дорога була його співецька слава,

Але вона руки не простягла,

Аби хоч промінь перейнять єдиний;

Коли погас огонь в очах співецьких,

Вона закрила їх побожною рукою.

Так, вірна тінь! А де ж її життя,

Де ж власна доля, радощі і горе?

Історія мовчить, та в думці бачу я

Багато днів смутних і самотних,

Проведених в турботному чеканні,

Ночей безсонних, темних, як той клопіт,

І довгих, як нужда, я бачу сльози…

По тих сльозах, мов по росі перлистій,

Пройшла в крашу слави – Беатріче!
***********

* Леся Українка *
 
IvManДата: Среда, 19.02.2014, 15:35 | Сообщение # 21
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 2434
Репутация: 0
Статус: Offline
* Мати-невільниця *




Був ясний день, веселий, провесняний,
До нас у хату крізь вікно одкрите
Вривався гомін голосних потоків,
Що бігли вниз по вулиці нагірній,
Вітрець влітав і, мов пуста дитина,
Скидав додолу від стола папери,
За ним влітала ціла зграя гуків,
Все та давно знайома пісня міста,
Але і в ній нові лунали ноти,
Весняні… Та вони лунали не для нас,
Бо не було весни у нашім серці.
Ота весна, що за вікном сміялась,
Нам принесла новини невеселі,
Тюремні вісті: той сидить в неволі,
Недавно взятий, той в тюрмі збожеволів,
А той недавно вийшов, але хворий
Душею й тілом, він же був забраний
Якраз в розцвіті мрій, надій і праці.
Над нами теж, мов туча громовая,
Нависли влади темної погрози.
Така була для нас в той рік весна.
Удвох сиділи ми і розмовляли,
Я сумно слухала товаришки розповідь
І безуважно торочки сплітала
На обрусі (товаришці той обрус
В тюрмі покійна мати вишивала);
Розповідь та була уривчаста і тиха,
Бо голос був приглушений від туги,
І хутко він урвався, мов струна;
У хаті стало тихо, тільки чутно,
Як гралася товаришки дитина
І ляскала маленьким батіжком,
На стільчику рушаючи в дорогу.
Я, дивлячись на неї, проказала:
«Ба, що робити? Не журіться, друже!
Хоч, може, ми і не побачим волі,
Але дитинка ся побачить, певне!..
Що скажеш ти на се, малий філософ?»
Дитинка ясно глянула на мене
Розумними, цікавими очима,
А мати шпарко мовила до мене:
«Мовчіть, нехай воно сього не чує!
Ви знаєте, дитиною я часто
Від матері покійної се чула:
Як виростеш, то будеш вільна, доню.
Вона казала се так весело і твердо,
Що я повірила в свою щасливу долю.
І вірила, аж поки не зросла…
Тепер моїй дитині се говорять…
Іди, іди, моє маленьке, грайся!»
Дитина знов до забавок вернулась,
Товаришка взяла шиття, я книжку,
Розмова наша більше не велася…
*1895 г.*



* Леся Українка *
 
IvManДата: Среда, 19.02.2014, 15:40 | Сообщение # 22
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 2434
Репутация: 0
Статус: Offline
* І все-таки до тебе думка лине… *




І все-таки до тебе думка лине,
Мій занапащений, нещасний краю,

Як я тебе згадаю,

У грудях серце з туги, з жалю гине.

Сі очі бачили скрізь лихо і насилля,
А тяжкого від твого не видали,

Вони б над ним ридали,

Та сором сліз, що ллються від безсилля.

О, сліз таких вже вилито чимало, –
Країна ціла може в них втопитись;

Доволі вже їм литись, –

Що сльози там, де навіть крові мало!

*1895 г.*


* Леся Українка *
 
IvManДата: Среда, 19.02.2014, 15:43 | Сообщение # 23
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 2434
Репутация: 0
Статус: Offline
* Ворогам (Уривок) *




...Вже очі ті, що так було привикли
Спускати погляд, тихі сльози лити,
Тепер метають іскри, блискавиці, –
Їх дикий блиск невже вас не лякає?
І руки ті, не учені до зброї,
Що досі так довірливо одкриті
Шукали тільки дружньої руки,
Тепер зводяться від судороги злості, –
Чи вам байдуже про такі погрози?
Уста, що солодко співали й вимовляли
Солодкі речі або тихі жалі,
Тепера шиплять від лютості, і голос
Спотворився, неначе свист гадючий, –
Що, як для вас жалом язик їх буде?..

*1895 г.*


* Леся Українка *
 
IvManДата: Среда, 19.02.2014, 15:46 | Сообщение # 24
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 2434
Репутация: 0
Статус: Offline
* Північні думи *




Годі тепера! ні скарг, ані плачу,
Ні нарікання на долю, – кінець!
Навіть і хвилю ридання гарячу
Стримать спроможусь. Нестиму вінець,
Той, що сама положила на себе.
Доле сліпая, вже згинула влада твоя,
Повід життя свого я одбираю від тебе,
Буду шукати сама, де дорога моя!
Мрії рожеві, тепер я розстануся з вами,
Тихо відводжу обійми ясних моїх мрій.
Довго проводити буду сумними очами
Подруг моїх легкокрилих зникаючий рій.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Згинули мрії, і темрява слід їх закрила…
Ледве що зникли, а в мене вже знов над чолом
Полум’ям віють огненні широкії крила,
Мрія новая літа надо мною орлом.
Мов зачарована, слухаю голос надземний:
«Ти блискавицею мусиш світити у тьмі,
Поки зорею рожевою край твій освітиться темний,
Треба шукати дороги тим людям, що ходять в ярмі.
Глянуть всі ті, що живуть у великій темниці,
Скажуть: “Се в нашій країні настала весна, –
Грають по небі зірниці, ясні блискавиці,
Темна ще ніч, та вже хутко минеться вона».
Мріє новая! твій голос і крила огнисті
Ваблять мене, я піду за тим світлом ясним
Через простори і дикі дороги тернисті,
Так, як Ізраїль ішов за стовпом огняним.
Знаю, куди ти мене поведеш за собою:
Там без упину лютує страшна, невсипуща війна,
Люди там гинуть у тяжкому лютому бою,
Кров там не ллється, панує там смерть потайна.
Кличеш? Я йду! за тобою усюди полину,
Знов повернуся у той занапащений край,
Де, може, волі не буде мені до загину,
Мріє новая, з тобою і там буде рай!

*1895 г.*


* Леся Українка *
 
IvManДата: Среда, 19.02.2014, 15:48 | Сообщение # 25
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 2434
Репутация: 0
Статус: Offline
* До товаришів *




О, не забуду я тих днів на чужині,
Чужої й рідної для мене хати,

Де часто так приходилось мені
Пекучу, гірку правду вислухати.

Уперше там мені суворії питання
Перед очима стале без покрас;

Ті люди, що весь вік несли тяжке завдання,
Казали: «Годі нам, тепер черга на вас,

На вас, робітники незнані, молодії…
Та тільки хто ви, де? Подайте голос нам.

Невже ті голоси несміливі, слабкії,
Квиління немовлят – належать справді вам?

Невже на всі великії події,
На все у вас одна відповідь є –

Мовчання, сльоаи та дитячі мрії?
Більш ні на що вам сили не стає?

Невже се так?..» Я мовчки все приймала;
Чим мала я розбить докори ці?

Мов на позорищі прикута я стояла,
І краска сорому горіла на яйці…

Що ж, браття, мовчите? Чи втішені собою,
Що вже й докори сі вас не проймуть?

Чи так задавлені неволею, журбою?
Чи, може, маєте яку яснішу путь?

Подаймо їм великую розвагу,
Скажім і докажім, що ми бойці сами;

А ні, то треба мать хоч ту сумну одвагу –
Сказать старим бойцям: не ждіть, не прийдем ми!

*1895 г.*


* Леся Українка *
 
IvManДата: Среда, 19.02.2014, 15:51 | Сообщение # 26
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 2434
Репутация: 0
Статус: Offline
* Поет під час облоги *




У місті панує велика тривога.
Туманом окутала вража облога,
І голод грозиться страшною рукою,
Від шпигів ворожих немає спокою.
Збирається в місті за радою рада,
Та згоди немає, панує розрада,
Змагання, непевність і крик: зрада! зрада!
Мов тяжка хвороба, так час там пливе,

Та місто не вмерло, воно ще живе.

Он в церкву ідуть молодята до шлюбу,
Он мати колише дитиноньку любу.
«Ходімо, – говорять дружина дружині, –

З’єднаємо руки і додю свою,

Як згинуть прийдеться, – в останній годині

Побачу край себе дружину мою».

«Спи, – мати співає, – моє немовлятко,
Уроджене в люту годину дитятко!
Не будеш ти лиха і голоду знати,
Поки ще на світі живе твоя мати».
Іде на стрівання хороший вояк,

Віта його мила щаслива.

«Чого зажурився, мій любий козак?» –

Питає дівчина вродлива.

«Прощатись прийшов я, кохана, з тобою,
От зараз піду з товариством до бою.
Несила терпіти лихої напасти,
Волю я в широкому полі пропасти,
Ніж тута, немов у тюрмі, погибати!
Тебе тільки, зіронько, жаль покидати…»
Вона подає йому стрільбу грімку,

Чіпляє сама ясну шаблю важку,

Цілує, і пестить, і щастя бажає,
І, мов на музики, на бій виряджає:
«Хай наша зоря тебе, милий, веде!»
І милий на смерть без вагання іде.
А онде нещасний коханець край брами

У розпачі голову стиснув руками:

«Найгірша для мене ся люта година!

Не любить мене чарівниця-дівчина.

Подвійний мій розпач, подвійний мій жаль,

Моя нерозважна печаль!..»

Он пісня з високого муру лунає.
По мурах одважний співець походжає.
Поет не боїться від ворога смерти,
Бо вільная пісня не може умерти.
Тож він з ворогами і з лихом жартує
І вірші, мов легкії стрілки, гартує,
І кидає пісню в широкий простор;

Скрізь чутно її, на майдані і в полі,

Юрба перейма тую пісню, мов хор.

Все бачить співець у широкім роздоллі –

І небо, і море, красу світову,

І людям співає він пісню нову.

Усе одбивається в пісні, як в морі:
Рожевая зоря, й червоная кров,
І темна ненависть, і ясна любов,
І пломінь пожару, і місяць, і зорі.
Та пісня, як море, і стогне, й рида,

І барвами грає,

І скелі зриває,

Як чиста прозора вода.

Всі слухають пісню: нещасний коханець,
Щасливая пара, і мати, й дитина,
Співа тую пісню дружині дружина, –
Те знає і тішиться музин обранець,
Бо вдень, серед люду, поети мов діти,
Їм милі тріумфи, і лаври, і квіти,
І вабить їм очі великая слава,
Якої не дасть перемога кривава, –
В надії на неї терновий вінець

Прийма молоденький співець.

Ось день проминув, зник і вечір погожий,
Ніч криє і місто, і табір ворожий,
І дивляться любо небеснії очі;
Поснули усі, до спочинку охочі,
Здрімалася навіть обачна сторожа,
Скрізь тихо… Міцна чарівниченька божа,
Кориться їй все під кінець;

Але не кориться співець.

Ті промені горді, ясні, золотії,
В ньому розбудили і речі, і мрії,
Їх стримати – груди тісні!

І прудко, мов іскри з багаття огнисті,
Мов хвилі гірського потоку сріблисті,
Летять голоснії пісні.

І ллються, і ллються без примусу, вільно,
Недбалі про славу й вінки,

І линуть з північними вітрами спільно
Високо під ясні зірки.

Бринить у них радість, лунає і горе,
Шумить у них спогадів, мрій ціле море,
Навколо них розпач хаосом чорнів,
Над ними веселка надій променіє.

Не знає поет, чи хто слуха його,

Не стримує серця і співу свого,

Співа серенаду ясній своїй зірці,
Та ночі, та музі своїй винозірці,
Що з ним була в кожній порі…

І пісня чарує облогу ворожу
І будить на мурах обачну сторожу,
Заснуть не дає до зорі!

*12.04.1896 г.*


* Леся Українка *
 
IvManДата: Среда, 19.02.2014, 15:54 | Сообщение # 27
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 2434
Репутация: 0
Статус: Offline
* Товаришці на спомин *




Товаришко! хто зна, чи хутко доведеться
Провадить знов розмови запальні,

Нехай, поки від них ще серце б’ється,
Я вам на незабудь спишу думки сумні.

От, може, вам колись, – часами се буває, –
Розглянути старі шпаргали прийде хіть,

Ваш погляд сі щілки, блукаючи, спіткає
І затримається при них на мить.

І вам згадається садок, високий ґанок,
Летючі зорі, тиха літня ніч,

Розмови наші, співи й на останок
Уривчаста, палка, завзята річ.

Не жаль мені, що се вам нагадає
Запеклої ненависті порив.

Що ж! тільки той ненависті не знає,
Хто цілий вік нікого не любив!

Згадати тільки всі тяжкії муки,
Що завдали борцям за правду вороги, –

Кому ж не стиснуться раптово руки
Від помсти лютої жаги?

Ні, жаль мені, що й сей порив погасне,
Як згасне все в душі невільничій у нас.

Ох, може б не було життя таке нещасне,
Якби вогонь ненависті не гас!

Лагідність голубина, погляд ясний,
Патриція спокій – не личить нам.

Що вдіє раб принижений, нещасний,
Як буде проповідь читать своїм панам?

Так, ми раби, немає гірших в світі!
Феллахи, парії щасливіші від нас,

Бо в них і розум, і думки сповиті,
А в нас вогонь Титана ще не згас.

Ми паралітики з блискучими очима,
Великі духом, силою малі,

Орлині крила чуєм за плечима,
Самі ж кайданами прикуті до землі.

Ми навіть власної не маєм хати,
Усе одкрите в нас тюремним ключарам.

Не нам, обідраним невільникам, казати
Речення гордеє: «Мій дом – мій храм!»

Наука наша – скарб, закопаний в могилу,
Наш хист – актор-кріпак в театрі у панів,

Непевні жарти гне, сміється через силу,
Поклонами спиняє панський гпів.

Релігія у нас – то морок темний,
Єгипетських жерців деспотія важка,

Закони й право – то устав тюремний,
Родинні зв’язки – ниточка тонка.

Народ наш, мов дитя сліпеє зроду,
Ніколи світа-сонця не видав,

За ворогів іде в огонь і в воду,
Катам своїх поводарів оддав.

Одвага наша – меч, политий кров’ю,
Бряжчить у піхвах, ржа його взяла.

Чия рука, порушена любов’ю,
Той меч із піхви видобуть здола?

Нехай же ми раби, невільники продажні,
Без сорому, без честі, – хай же й так!

А хто ж були ті вояки одважні,
Що їх зібрав під прапор свій Спартак?..

О, сором мовчки гинути й страждати,
Як маєш у руках хоч заржавілий меч.

Ні, краще ворогу на одсіч дати,
Та так, щоб голова злетіла з плеч!
*17.07.1896 г.*


* Леся Українка *
 
IvManДата: Среда, 19.02.2014, 15:59 | Сообщение # 28
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 2434
Репутация: 0
Статус: Offline
* О, знаю я, багато ще промчить… *




О, знаю я, багато ще промчить

Злих хуртовин над головою в мене,
Багато ще надій із серця облетить,
Немов од вихру листячко зелене.

Не раз мене обгорне, мов туман,

Страшного розпачу отрутнеє дихання,
Тяжке безвір’я в себе, в свій талан
І в те, що у людей на світі є призвання.

Не раз в душі наступить перелом,

І очі глянуть у бездонну яму,
І вгледжу я в кохання над чолом
Строкату шапку блазня або пляму.

Не раз мій голос дико залуна,

Немов серед безлюдної пустині,
І я подумаю, що в світі все мана
І на землі нігде нема святині.

І, може, приведуть не раз прокляті дні

Лихої смерті грізную примару,
І знову прийдеться покинутій мені
Не жити, а нести життя своє, мов кару.

Я знаю се і жду страшних ночей,

І жду, що серед них вогонь той загориться,
Де жевріє залізо для мечей,
Гартується ясна і тверда криця.

Коли я крицею зроблюсь на тім вогні,

Скажіть тоді: нова людина народилась;
А як зломлюсь, не плачте по мені!
Пожалуйте, чому раніше не зломилась!

*16.09.1896 г.*


* Леся Українка *
 
IvManДата: Среда, 19.02.2014, 16:02 | Сообщение # 29
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 2434
Репутация: 0
Статус: Offline
* Fiat nox *




«Хай буде тьма!» – сказав наш бог земний.
І стала тьма, запанував хаос,
Немов перед створінням світу. Ні, ще гірше
Був той хаос, бо у ньому були
Живі створіння, їх давила тьма.
Скрізь марища з хаосу виринали,
Лиха зараза, голод, злидні, жах –
Несвітський жах усім морозив душу:
І найодважнішим ставало жаско,
Голодні крики слухаючи й стогін,
Що виринали, наче зо дна моря,
З юрби великої і темної. Здавалась
Ота юрба частиною хаосу
І голосом його. Часами розлягалось
У темряві гукання: «Світла! Світла!»
І на відповідь чувся голос дужий
Земного бога з високості трону:
«Хай буде тьма!» І знов тремтів хаос.

О, не один нащадок Прометея
Блискучу іскру з неба здобував,
І безліч рук до неї простягалось,
Мов до зорі, що вказує дорогу.
І розсипалась та велика іскра
На іскорки малесенькі, незначні,
І кожний іскорку ховав, неначе скарб,
У попелі холодному віддавна;
Вона не гасла, тліла в тій могилі,
Та не давала ні тепла, ні світла,
А сміливий нащадок Прометея
Знаходив смутну долю свого предка:
Вигнання, муки, нерозривні пута,
Дочасну смерть у дикій самотині…

І досі так, о браття! й досі тьма.
Гей, озовіться! Страшно в сім хаосі.
Я чула голоси одважні, вільні,
Вони лунали, мов гукання в лісі, –
Тепер замовкли, і страшніше тиша
Мені здається, ніж була раніш.
Брати мої, нащадки Прометея!
Вам не орел розшарпав груди горді, –
Бридкі гадюки в серце уп’ялись.
Ви не приковані на тій кавказькій кручі,
Що здалека сіяє сніжним чолом,
Про в’язня звістку людям даючи!
Ні, ви поховані в землянках, звідки навіть
Не чутно брязкоту кайданів, ні стогнання,
Ні непокірних слів…

Гей, царю тьми!
Наш лютий вороже! Недарма ти боїшся
Кайданів тих залізної музики!
Боїшся ти, що грізні, смутні гуки
Пройняти можуть і камінне серце.
А чим же ти заглушиш дикий голос
Хаосу темного, крик голоду й біди
І розпачливого гукання «світла, світла»?
На нього завжди, як луна у горах,
Одважні, вільні голоси озвуться.
«Хай буде тьма!» – сказав ти, – сього мало,
Щоб заглушить хаос і Прометея вбить.
Коли твоя така безмірна сила,
Останній вирок дай: «Хай буде смерть!»
*25.09.1896 г.*


* Леся Українка *
 
IvManДата: Среда, 19.02.2014, 16:04 | Сообщение # 30
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 2434
Репутация: 0
Статус: Offline
* На вічну пам’ять листочкові… *




Ой палка ти була, моя пісне!
Як тебе почала я співати,
В мене очі горіли, мов жар,
І зайнявся у грудях пожар.
Хтіла я тебе в серці сховати,
Та було моє серденько тісне,
Ой палка ти була, моя пісне!

Так, була моя пісня палка.
Вислухала товаришка спів,
Мов троянда, уся паленіла,
І сльоза в неї в очах бриніла
Від гарячих, невтримливих слів,
І тремтіла подана рука…
Так, була моя пісня палка.

Ти занадто палка, моя пісне!
Як настала тривожна година,
Запалилося слово вкінець
І спалило тонкий папірець…
Замість пісні лежить пожарина.
Ой, глядіть, знову іскорка блисне!
Ти занадто палка, моя пісне!

*26.11.1896 г.*


* Леся Українка *
 
Форум » ПОЭЗИЯ » Стихи » Леся Українка
Страница 2 из 3«123»
Поиск:

Copyright MyCorp © 2016 Создать бесплатный сайт с uCoz