Ти чесна жінка, ти не продаєш

своєї вроди й пестощів за гроші,

нещирих поцілунків не даєш

за лакомство нещасне, за розкоші.

Ти горда жінка, ти не увійшла

в кубельце, звите дружніми руками,

найтяжчу працю ти собі взяла,

несеш мовчазно довгими роками.

Ти добра жінка, слів терпких нема

у тебе для таких, що "впали низько",

хоч злидні перетерпіла й сама,

хоч і тобі була спокуса близька.

Ти щира жінка. Тим своє чоло

ти хилиш низько, про таких згадавши,

що продаються; знаєш, як було

їм гірко й солодко, в неволю впавши.

Бо продалась і ти. Не за срібло

і не за ласощі, не за дарунки,

але за те пестливеє тепло,

за любі речі та за поцілунки…

Се ж голод серця гнав тебе за тим,

у кого в очах діаманти ясні,

чий сміх тобі здавався золотим,

а кучері були, мов грона рясні.

Не тіло ти, а душу продала,

свій хист і розум віддала в неволю,

у каторгу довічну завдала, –

і гірко й солодко тобі до болю.

Леся Українка